Ревіталізація музеїв у малих містах України
Музей-квартира М. Д. Леонтовича

Музей-квартира М. Д. Леонтовича – музей «Щедрик» – це дім легендарної мелодії, яка стала символом Різдва у всьому світі. Твір, над яким Микола Леонтович працював майже усе своє життя, спершу здобув успіх в Україні, а згодом закріпився в західній культурі. Витоки Щедрика знаходяться серед народної творчості, а оброблений генієм, він розпочав свою мандрівку концертними залами, кіноекранами та навіть популярними серіалами. Мелодію виконують в стилі від класики до року, відбуваються флешмоби, створюються рейтинги найкращої обробки. Праісторичне начало відгукується в серцях людей з усього світу, коли вони чують цей передзвін. В яких же умовах народжувався цей спадок світової культури?
В 2019 році в рамках проекту «Ревіталізація Музею-квартири М. Д. Леонтовича в Музей мелодії пісні «Щедрик» шляхом діджиталізації фондів та створення фізичного та віртуального інтерактивно-комунікативних просторів» програми «Малі міста – великі враження», який виграла Тульчинська міська рада, в Музеї-квартирі відбулися кардинальні зміни.
Три експозиційні кімнати обновили сучасними стендами з QR code та інтерактивними тачпанелями. Відтепер кімнати присвячені темам «Життя Леонтовича», «Капела ім. М. Леонтовича» та «Щедрик». Вони розповідають про найважливіші моменти з життя та творчості композитора, тут можна побачить рідкісні світлини, особисті речі та музичні інструменти. Кімната «Щедрик» сформована з напрацювань музикознавців Валентини Кузик та Тіни Пересунько.
Багато додаткової інформації можна отримати в Музеї з тачпанелей, інтерфейс яких побудований дуже зручно, розділений за такими темами: Життєвий шлях М. Леонтовича, Твори Леонтовича, Бібліографія, Культурних код Щедрика, Світовий тріумф Щедрика, Щедрик в сучасній культурі, Тульчин – столиця Щедрика, Хорова капела М. Леонтовича. Колектив Музею дякує мистецтвознавцю Анатолію Завальнюку за надання своїх напрацювань. А також партнерам проекту – Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К.А. Тімірязєва, яка дуже допомогла зі збором інформації.
Завдяки QR code ви зможете закачати в свої гаджети ту чи іншу книгу про Леонтовича і, таким чином, забрати частинку Музею із собою!
Сайт: leontovychmuseum.org.ua
Музей-садиба Ігоря Стравінського

Ігор Стравінський називав Устилуг «райським куточком для творчості». А його син – відомий швейцарський художник Федір Стравінський, який провів тут багато часу свого дитинства, говорив: «Променями щастя пройнято мої спогади про Устилуг…»
Насправді ж, Устилуг став притулком для трьох поколінь родини Стравінських – знаменитого співака Маріїнського театру в Петербурзі Федора Стравінського, його сина всесвітньовідомого композитора Ігоря Стравінського та сина останнього – Федора (на загальноприйнятий європейський манер Теодор), визнаного в світі швейцарського художника.
Вважається, що саме тут Ігор Стравінський створив свої найкращі музичні твори. Назавжди залишиться в історії світової музики фольклор Волині, закарбований в оркестровій п’єсі «Феєрверк» (1908 р.) та в балетах «Жар-птиця» (1910 р.), «Петрушка» (1912 р.), «Весна священна» (1913 р.), «Весіллячко» (1914-1923 рр.).
Сайт: stravinsky-ustylug.com
3D-тур (відео)
Музей-квартира М. Д. Леонтовича у Тульчині – музей «Щедрик» – це дім легендарної мелодії, яка стала символом Різдва у всьому світі. Твір, над яким композитор Микола Леонтович працював майже усе своє життя, спершу здобув успіх в Україні, а згодом закріпився у західній культурі. Витоки «Щедрика» представлені у народній творчості, а оброблений генієм, він розпочав свою мандрівку концертними залами, кіноекранами та навіть популярними серіалами. Мелодія виконується у різних стилях – від класики до року, відбуваються флешмоби, створюються рейтинги найкращої обробки. Праісторичне начало відгукується у серцях людей з усього світу, коли вони чують цей передзвін. У яких же умовах народжувався цей спадок світової культури?
У період з 1908 по 1921 рік (з 31 року і до смерті) дім Миколи Леонтовича знаходився у Тульчині. Тут він писав музику, викладав співи у жіночому єпархіальному училищі (1908 – 1918 рр.), головував у тульчинській «Просвіті». У Тульчин Леонтович неодмінно повертався зі своїх творчих подорожей до Києва.
У грудні 1977 року (з нагоди 100-річчя з дня народження Леонтовича) у Тульчині відкрито Музей-квартиру композитора. Цей рік також був оголошений UNESCO роком М. Леонтовича.
У липні 2019 року Тульчинська міська рада взяла участь у конкурсі уряду та Міністерства культури «Малі міста – великі враження» та увійшла до пулу переможців.
Учасники проекту
Ірина Френкель
Детальніше...
Відомий громадський діяч, митець, заслужена артистка України, автор, організатор та продюсер відомих міжнародних професійних мистецьких проектів, зокрема «VINNYTSIA JAZZFEST», «OPERАFEST TULCHYN». Авторка проекту “Малі міста – великі враження”
Директор Українського центру культурних досліджень.
Президент Благодійного Фонду сприяння розвитку талантів Поділля. Є співавтором програми «Світове мистецтво на теренах Поділля», яка просуває мультикультурність, культурний діалог в суспільстві та популяризує джазове, класичне та високе мистецтво. За час впровадження цієї програми відбулось понад 50 різних мистецьких заходів за участі митців з Європи та Америки.
Останні десять років зосереджена на впровадженні досвіду практичної роботи, спрямованої в першу чергу на розробку стратегічних документів в галузі культури, вивчення впливу культурної політики на брендування міст та територій і формування ідеї для культурно – економічного розвитку території на прикладах міст Вінниця, Жмеринка, Бар, Тульчин та інших.
З 2011 році розробила першу в Україні культурну стратегію міста ВІННИЦІ «Нова культурна основа розвитку міста», яка у 2014 році отримала сертифікат програми «КУЛЬТУРА» в рамках проекту «Східне партнерство» за кращу розробку в напрямку «Культурна політика та сприяння модернізації». Одне з стратегічних завдань документу було покликано на створення рівного доступу до культурного продукту. Завдяки здійсненню операційних кроків в місті було ліквідовано поняття «культурна окраїна».
Як радник міського голови та Міністра Міністерства культури України розробила низку спеціальних програм та проектів, зокрема «Малі міста – великі враження» та «Академія культурного лідера» які на сьогодні успішно реалізуються в рамках впровадження реформи Децентралізації галузі культури України. З 2014 року організувала низку семінарів та конференцій за участю провідних міжнародних експертів в галузі культура з питань культурного – економічного розвитку малих територій. У 2014 – 2016 роках розробила та впровадила пілотний проект «PLAN Z» з культурної трансформації звичайного малого міста України на прикладі ЖМЕРИНКИ, головною метою якого було створення та розробка культурно – економічної стратегії розвитку міста, яку було презентовано в листопаді 2016 року. Проект відбувся за підтримки МЗС Німеччини із супроводом від Гете Інституту Україна.
Крізь всю трудову діяльність понад 23 роки проходить вагома творчо-мистецька подія міжнародного значення, яка стала справжньою візитівкою Вінницької області не лише в Україні, а й у світі − фестиваль «VINNYTSIA JAZZFEST».
Величезним успіхом з досягненням конкретних практичних результатів в галузі культури України стало проведення з 2017 року у місті Тульчин Вінницької області міжнародного фестивалю під відкритим небом «OPERAFEST TULCHYN» з метою привернення уваги та відновлення перлини Поділля − Палацу Потоцьких. OPERAFEST TULCHYN – це найуспішніший культурний стартап України, результати якого не можуть повторити.
Неодноразово заохочувалась за трудові досягнення, користується заслуженим авторитетом у творчій і мистецькій громадськості. У серпні 2017 року стала переможицею у номінації „Діяч культури та мистецтва” обласного конкурсу «Людина року» та у вересні 2017 року отримала найвищу галузеву нагороду: «Відзнаку за досягнення в культурі та мистецтві». Нагороджена Почесною грамотою Верховної Ради України.
З грудня 2017 року очолює ДУ «Український центр культурних досліджень». Під її керівництвом у 2018 році реалізовано два потужних наукових проекти в галузі культури: Створення віртуального музею нематеріальної культурної спадщини України та «100 років культурної дипломатії. Світовий тріумф Щедрика».
Ірині Френкель належить ідея оновлення Музею-квартири М.Д. Леонтовича шляхом діджиталізації та створення інтерактивного віртуального простору.
Тіна Пересунько
Детальніше...
Авторка та кураторка проекту «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України»; наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, дослідниця культурної дипломатії, культурна менеджерка.
Авторка наукових статей та публікацій в ЗМІ з питань культурної політики та культурної дипломатії України, Польщі, США. Дослідивши архів Української Республіканської Капели у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України ініціювала за сприяння Українського центру культурних досліджень відзначення на державному рівні 100-річчя культурної дипломатії України. Упорядниця збірника архівних документів та мандрівної виставки «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України». Авторка науково-популярного археографічного видання «Культурна дипломатія Симона Петлюра: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919-1924)».
Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва
Детальніше...
Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва сьогодні – одна з найбільших книгозбірень області, інформаційний, культурно-просвітницький, науково-методичний, координаційний центр для бібліотек всіх систем і відомств регіону, головне книгосховище та депозитарій краєзнавчої літератури Вінниччини.
Бібліотека розташована в центральній частині м. Вінниця, в споруді, яка є пам’яткою архітектури. Завдяки унікальному фонду універсального характеру, сучасним підходам до організації діяльності та бібліотечно-інформаційного обслуговування читачів, впровадженню новітніх інформаційних технологій, бібліотека має високий рейтинг у мешканців територіальних громад Вінниччини й користується авторитетом не лише в регіоні, але є однією з кращих обласних книгозбірень України.
Витоки започаткування бібліотеки сягають кінця ХІХ століття, коли в силу соціально-економічних перетворень, збільшилася кількість людей з освітою, що, безперечно, вплинуло на розвиток суспільної думки, освіти, культури.
У цей же період питання необхідності відкриття міської публічної бібліотеки у м. Вінниці піднімала прогресивно налаштована інтелігенція та представники інших верств населення. Так, 1889 р., за ініціативою місцевого вчителя І.Я. Рубінштейна, було запропоновано відкрити загальнодоступну читальню. У зверненні говорилося, що міська Дума повинна потурбуватися про відкриття бібліотеки «…так как не о едином хлебе жив будет человек». Місцева влада розглянула цю пропозицію (в обговоренні брав участь гласний Думи письменник М.М. Коцюбинський) і відхилила її як передчасну через відсутність для її відкриття належних умов.
Через 13 років міська Дума, прагнучи гідно вшанувати пам’ять М.В. Гоголя до 50-річчя з дня смерті видатного письменника, на засіданні 20 лютого 1902 р. вирішила «закласти початок Вінницькій публічній бібліотеці ім. Гоголя».
Проект бібліотеки підготував вінницький архітектор Г.Г. Артинов. У пояснювальній записці він відмічав, що за зразок брав американські бібліотеки, з точки зору «найкращих засобів зберігання книжкових скарбниць і надання публіці можливості вільно користуватись ними».
У травні 1904 р. розпочато будівництво приміщення міської публічної бібліотеки. Архітектор спроектував ошатну одноповерхову споруду, в якій мали розміститися дві читальні, книгосховище, помешкання бібліотекарки. Виконання будівельних робіт було покладено на підрядників Ш. Немировського та Л. Печерського (пізніше передав справи М. Неєру). Кошторис на будівництво та обладнання склав 14797 крб. 92 коп.
7 лютого 1906 р. члени Розпорядчого комітету в присутності архітектора Г.Г.Артинова прийняли від будівельників новозбудоване приміщення. Протягом наступного року здійснювалося обладнання бібліотеки. Першим бібліотекарем новоствореної книгозбірні була дворянка К.С. Вознесенська, яка працювала тут аж до травня 1921 р.
Наприкінці 1906 р. подільський губернатор затвердив «Правила користування книгами та періодичними виданнями з Вінницької міської публічної бібліотеки імені Гоголя». Міська Дума замовила для бібліотеки спиртові лампи з Москви, годинник з Петербургу, ікони просвітителів Кирила і Мефодія, а також Нестора-літописця та гіпсове погруддя М.В.Гоголя з Києва. Місцевий палітурник П. Завельбанд поновив обгортки бібліотечних книг зі спеціальним тисненням «ВМГБ» (Вінницька міська Гоголівська бібліотека), а живописець Б. Буріхсон виготовив вивіску. Фонд книгозбірні складав 6423 примірники книг і 41 періодичне видання.
2 (15) лютого 1907 р. нова бібліотека гостинно відчинила свої двері для почесних гостей. Безперечно, відкриття книгозбірні стало знаменною подією в житті городян.
У пореволюційний період Гоголівська бібліотека стає центральною міською (пізніше – центральною окружною). До її фондів надходять книги і періодика з розформованих навчальних закладів, націоналізованих приватних зібрань. При бібліотеці створюються гуртки ліквідації неписьменності, різноманітні курси і лекторії, літературні об’єднання. Вона організовує численні пересувки на підприємствах і в селах, надає методичну допомогу бібліотекам міста й краю.
1923 р. бібліотеці присвоюється ім’я К.А. Тімірязєва (на відзначення 80-річчя від дня народження ученого-природознавця) і наступні покоління читачів знають її як «Тімірязєвку». З 1930 р. до складу бібліотеки включено науковий відділ, створений на базі ліквідованої Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН в «Мурах». Фонд бібліотеки поповнився рідкісними виданнями, зокрема з україніки та краєзнавства, зібраними свого часу В.Д. Отамановським та іншими членами Кабінету виучування Поділля.
1923 р. було організовано дитячий відділ на чолі з Г.А.Вінер, на базі якого 1927 р. започатковано майбутню обласну бібліотеку для дітей ім. І.Я.Франка.
1926 р. створене літературне об’єднання, яке влаштовувало зустрічі з відомими письменниками, серед яких – В.Сосюра, І.Микитенко, Л.Первомайський, В.Маяковський, А.Макаренко, І.Бабель, П.Тичина, М.Рильський, О.Безименський. 1927 р.
У 1934 р. бібліотеці ім. К.А. Тімірязєва надано статус обласної.
1936 р. відзначився помітною подією – вона отримала 3-поверхове приміщення (докорінно перебудовано старе і добудоване нове було визнане пам’яткою архітектури місцевого значення).
1940 р. в книгозбірні працювало 57 бібліотечних фахівців. Її фондом, який нараховував понад 400 тис. видань, користувалося 15 779 читачів.
З початком німецько-фашистської окупації гітлерівці розмістили в приміщенні бібліотеки фельдкомендатуру. Фашистами були знищені каталоги, картотеки, інші облікові документи й більша частина фонду. Багато бібліотечних книг окупанти вивозили на берег річки Південний Буг і спалювали. У 1943 р. за розпорядженням міського голови О. О. Савостьянова до Кракова вивезено понад 600 прим. журналів науково-технічного та природничого профілю, а також інших цінних видань. Напередодні визволення Вінниці Савостьянов вивіз понад 4 тис. цінних книг з природничих і хімічних наук. Загалом загинуло більше 300 тис. книг.
Бібліотечне обслуговування мешканців міста здійснював відділ у «Мурах». В основному приміщенні обласної бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва В.Боголєпова і фольксдойче М.Діденко обслуговували окупаційну владу.
Після визволення міста «Тімірязєвка» ще довгий час залишалася в «Мурах», переживаючи післявоєнну розруху та спустошення. Фонди книгозбірні поповнювалися надходженнями з Держлітфонду і бібліотек країни (загалом отримано 84 тис. прим.). У 1944-1949 рр. вона одержувала обов’язковий безкоштовний примірник усіх цінних видань.
З 1952 р., коли бібліотеку очолив Герой Радянського Союзу І.М. Філіповський, розпочалася її відбудова і реконструкція. Продовжувалася ця робота до 1955 р. У нових умовах колектив розгорнув активну культурно-просвітницьку діяльність.
У 1966 р. бібліотека отримала статус наукової, а в 1977 – віднесена до бібліотек І групи з оплати праці. Зросли вимоги до змісту та якості обслуговування читачів. Однією з перших «Тімірязєвка» започаткувала відкритий доступ до фонду, запровадила найновіші розробки в галузі бібліотечно-бібліографічної класифікації.
1989 р. до бібліотеки почав надходити Всесоюзний обов’язковий примірник книг. Із спецфонду повернуто понад 1000 видань. З року в рік бібліотечний фонд збільшувався і виникла гостра потреба в розширенні приміщення.
У 1990 р., після багаторічних звернень керівництва та колективу, місцева влада виділила бібліотеці додаткове приміщення в адміністративній будівлі (по вул. Соборній, 70), де було відкрито філію. В даний час там розташовані відділи мистецтв, економіки і аграрного виробництва, документів іноземними мовами з інформаційно-ресурсним центром «Вікно в Америку», сектор правової інформації, регіональний тренінговий центр.
Розвиток інформаційного суспільства в країні, вплинув і на діяльність бібліотек. З середини 90-х рр. в ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва розпочалася комп’ютеризація бібліотечно-бібліографічних процесів. У 1996 р. бібліотека виграла свій перший грант від фонду «Євразія» (19 535 $), що стало важливим кроком на шляху до технічної модернізації бібліотечно-бібліографічних процесів та входження у світову мережу Інтернет.
2001 р. бібліотека взяла участь у конкурсі проектів «Інтернет для читачів публічних бібліотек LEAP», оголошений Відділом преси, освіти та культури Посольства США в Україні, і стала одним із 34 переможців (всього було надіслано 130 проектів). При бібліотеці у відділі літератури та інформації з питань економіки і права відбулося відкриття «Інтернет-центру», який був оснащений сучасною комп’ютерною технікою. На WEB-сайті ОУНБ відкрито форум, присвячений Центру.
У 2001 р. відбувся інформаційний ярмарок «Сучасна Британія» з участю Надзвичайного і Повноважного посла Великої Британії в Україні Роланда Г. Сміта.
2002 р. ОУНБ виграла проект «Електронне урядування ГДМУ» (громадський доступ до місцевого уряду) (8540 $) від Міжнародного фонду «Відродження». Мета проекту – забезпечення відкритості діяльності регіональної влади, а також організація доступу до інформації і професійних знань самої влади.
У бібліотеці впроваджуються віртуальні сервіси для віддалених користувачів. Так, з 2003 р. одна із перших в Україні бібліотека запроваджує нову послугу «Бібліографічна довідка».
2006 р. при бібліотеці відкрито Центр європейської інформації за підтримки МФ «Відродження» в рамках проекту «Європейське місто Вінниця прямує до Європи». Центр покликаний надавати якнайширшу і об’єктивну інформацію про діяльність Європейського Союзу, зокрема під час щорічного проведення Дня Європи в Україні.
2007 р. бібліотека урочисто відзначила 100-річчя з часу заснування. В рамках святкування було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації», низку інших заходів. Вийшла друком монографія з історії книгозбірні «Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення».
Знаковою подією 2010 р. для бібліотек Вінниччини стала участь у реалізації проектів Міжнародної програми «Бібліоміст», яка є партнерською роботою IREX, USAID та Міністерства культури України, органів місцевої влади, бібліотек, за підтримки Фундації Білла й Мелінди Гейтс.
Фонд «Тімірязєвки» складає біля одного мільйона документів більш ніж 40-а мовами світу на різних носіях інформації, в т.ч. налічує понад 500 тис. книг, біля 350 тис. журналів, більше 55 тис. газет, майже 28 тис. нотних видань, 9 тис. аудіовізуальних матеріалів та 2 тис. електронних видань. Є у фонді 2 тис. карт та біля 6 тис. альбомів. Щорічні надходження складають 16-18 тис. примірників.
Протягом року бібліотека обслуговує понад 40 тис. читачів, які опрацьовують 750-800 тис. документів.
На даний час у бібліотеці функціонують 27 відділів і секторів.
Особлива подяка Ользі Кізян, зав. відділом наукової інформації та бібліографії Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва за упорядкування бібліографії М. Д. Леонтовича.
Лілія Бевзюк-Волошина
Детальніше...
З 2008 року друкує статті про театр, мистецькі виставки та кіно, огляди, рецензії у журналах «Театрально-концертний Київ», «Український театр», «Театральна пектораль»; в газетах «Україна молода», «Культура і життя», «День», «Голос України», «Суфлер», на різних Інтернет-порталах тощо. Л. Бевзюк-Волошина має також наукові публікації в наукових збірках: «Мистецтвознавство України» (ІПСМ НАН України), «Науковий вісник» (КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого), «Обрії мистецтвознавчі» (ІМФЕ ім. М. Рильського) та ін., бере участь в наукових конференціях. Також пише короткі оповідання. Перше оповідання під назвою «Таємниця» було надруковано в журналі «Дніпро» у 2014 році. У 2016 році за новелу «Тітка Марія» Лілія стала лауреатом конкурсу «Молода подільська муза», що був проведений літературно-мистецьким журналом «Вінницький край».
З 2017-2018 працювала начальником відділу інформаційного забезпечення та комунікацій в Національній спілці театральних діячів України, далі з 2018 по березень 2019 року – завідуючим літературно-драматургічної частини ТВЗК «Український малий драматичний театр».
З 2018 року – експерт Українського культурного фонду в Раді пеформативного та сценічного мистецтва.
З квітня по листопад 2019 року – менеджер зі зв’язків з громадськістю грантової програми “Малі міста – великі враження”.
Лілія Бевзюк-Волошина упорядкувала всі тексти.
Валентина Кузик
Детальніше...
Музикознавець, доктор філософії (мистецтвo). Лауреатка премії ім. М. Лисенка; удостоєна ордена св. Варвари Великомучениці. Науковець Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Член Національної спілки композиторів України. Освіту отримала в Херсонському музичному училищі та Київській консерваторії імені П. І. Чайковського (клас Н. О. Горюхіної).
В. Кузик – авторка понад 30 книжок: «П. Майборода» (1978, 21983, 31987, 41988), «Українська лірична пісня» (1980), «Л. Н. Ревуцкий. Статьи. Воспоминания» (1989), «Пісні Великої Вітчизняної війни» (2 випуски, 1986, 1989), «Товариству ім. М. Леонтовича 75 років» (1996), «Дмитро Ревуцький. Микола Лисенко. Повернення першоджерел» (2003), «Л. М. Ревуцький» (2009, 22011, 32019), «Анатолій Коломієць. Пам’ятні записки. Розмови з Вчителем» (2015), «In memoriam. Музичний меморіал» (2019) тощо; редактор-упорядник нотних збірників «Д. Ревуцький. Українські думи та пісні історичні. 1919» (2001), «Лебединий спів» (2004), «Микола Леонтович. Хорові твори» (2005), «Платон Майборода. Я прийду до тебе з піснею» та ін.; авторка понад 100 ґрунтовних статей у книжках та збірках, більше 200 статей у журналах та газетах України й зарубіжжя. Авторка розділів до 5 томів «Історії української музики»; нею написано понад 500 енциклопедичних статей, у тому числі й до «Української музичної енциклопедії». У центрі її уваги такі постаті національної культури як М. Лисенко, М. Леонтович, Б. Лятошинський, П. Майборода, творчість братів Л. і Д. Ревуцьких. Від 1974 вона веде активну просвітницьку діяльність, виступає у різних містах України та за кордоном (Польща, Словаччина, Німеччина, Колумбія тощо); 1990 започаткувала цикл «Музична просвіта», з 1991 – проект «Музичний меморіал» і перша оприлюднила документи про вбивство М. Леонтовича (1996). Від 2007 р. ініціаторка та постійна ведуча щорічних концертів «Різдвяні зустрічі: У промінні Віфлеємської зірки». У співпраці з Українським телебаченням вона підготувала низку телефільмів, присвячених Л. Ревуцькому, М. Леонтовичу, П. Майбороді, Б. Фільц та ін. Багаторічні плідні контакти пов’язують її з провідним нотним видавництвом «Музична Україна».
Тульчинська міська рада
Детальніше...
Тульчинська міська ОТГ утворена в нинішніх межах 18 серпня 2016 і включає 7 населених пунктів: м Тульчин, с.Ганнопіль, с.Дранка, с.Одаї, с.Тиманівка с.Суворовське, селище Пестеля. Центр громади – м. Тульчин (15,45 тис. жителів, 70,55% населення громади). Тульчинська міська об’єднана територіальна громада (ОТГ) розташована на півдні Східного Поділля, в південно-східній частині Вінницької області. Від обласного центру територіальна громада розташована на відстані 83 км., від столиці – 359 км. Відстань до кордону з Молдовою складає 92 км. Тульчинська ОТГ межує з Шпиківською ОТГ. Територія громади – 18,4 тис. га.
Сучасний адміністративно-територіальний устрій ОТГ сформувався шляхом об’єднання Тульчинської міської ради та Ганнопільської, Дранської, Тиманівської, Суворівської сільських рад. Відстань від адміністративного центру до кожного населеного пункту в ОТГ становить: с.Ганнопіль – 10 км., с.Тиманівка – 15 км, с.Одая -17 км, с.Дранка -15 км, с.Суворовське -13 км, хутір Пестеля-7 км.
Чисельність наявного населення (за оцінкою): станом на 1 січня 2018 р. – 21,9 тис. осіб, у т. ч. у міських поселеннях – 15,45 тис. осіб (70,55% населення громади), у сільській місцевості – 6,45 тис. осіб (29,45%). За національним складом переважають українці (87%), також є росіяни, євреї, поляки, молдовани та роми.
Промисловість: на території міста діють два потужних промислових підприємства: ТОВ «Тульчинм’ясо» та ТОВ «ФУД ДЕВЕЛОПМЕНТ» з виробництва масла та сирів. Дані підприємства є одними з найбільших платників податків. Сільське господарство: Сільське господарство Тульчинської ОТГ є багатогалузевим. Саме аграрний сектор є важливою складовою господарського комплексу ОТГ. Основними виробниками сільськогосподарської продукції є недержавні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства та особисті підсобні господарства. У структурі сільськогосподарських угідь Тульчинської ОТГ переважають орні землі – 85%, пасовища – 9%, сіножаті – 2,5 %, багаторічні насадження – 2,5 %. У структурі сільськогосподарської продукції переважає рослинництво – 62 %, а тваринництво становить 38 %. У структуру посівних площ найбільша частка належить зерновим (56%), кормові (24%), технічні – 12 %, картопля та овочі – 8%. У структурі тваринництва переважає вирощування великої рогатої худоби м’ясо-молочного напрямку, свинарство, вівчарство, розведення кіз, ставкове рибництво та бджільництво. Кролівництво розвинене в індивідуальних господарствах.
Мережа автомобільних доріг загального користування державного і місцевого значення складає 151,7 км, з них державного значення 14,9 км і місцевого значення 136,8 км. За обліковими даними міської ради на балансі Тульчинської міської об’єднаної територіальної громади знаходяться дороги протяжністю 136, 829 км.,в тому числі :
м.Тульчин – 58, 993 км
с.Суворовське, с- ще Пестеля – 34, 65 км.
с.Тиманівка – 16, 594 км.
с. Дранка, Одаї -12,372 км.
с. Ганнопіль – 14, 22 км.
Місцевий транспорт. На території м.Тульчина є один перевізник. Стан транспортної інфраструктури є задовільним. Сполучення між усіма населеними пунктами виконують приватні перевізники, муніципального транспорту немає.
Освіта:
- вищі заклади освіти І-ІV рівнів акредитації – 3;
- заклади загальної середньої освіти – 9;
- педагогічні працівники закладів (осіб) – 633;
- заклади професійної (професійно-технічної) освіти – 1;
- заклади дошкільної освіти – 10;
- заклади позашкільної освіти – 4.
Культура:
- музеїв – 4;
- бібліотек – 6;
- установ клубного типу – 6;
- дитячих музичних шкіл – 2.
Туристична інфраструктура презентована унікальними, неповторними за своєю красою об’єктами культурної спадщини. Загальна кількість занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток Вінницької області становить 41 об’єкт, у тому числі:
- археологічних – 1;
- історичних – 14;
- монументального мистецтва – 7;
- архітектури та містобудування – 18;
- садово-паркового мистецтва – 1.
Особлива подяка за реалізацію проекту – Валерію Весняному, Тульчинському міському голові та Аллі Поваляєвій, заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.
Анатолій Завальнюк
Детальніше...
Музикознавець, фольклорист, педагог; кандидат мистецтвознавства (1983), професор (2003), член НСКУ (1984).
Закінчив Львівську консерваторію (1967; викладачі – В. Воєводін, В. Гошовський), аспірантуру при ІМФЕ АН УРСР (Київ, 1983; науковий керівник – М. Гордійчук). Від 1967 працює у Вінницькому педагогічному університеті: від 1989 – завідувач кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах, від 1998 – декан музично-педагогічного факультету.
Збирає і досліджує фольклор Поділля, записав понад 1000 народних пісень. Автор музикознавчих праць, присвячених творчості М. Леонтовича, К. Стеценка, П. Ніщинського та інших композиторів. На основі зібраних матеріалів 1977 створив Меморіальний музей М. Леонтовича у с. Марківка Теплицького району Вінницької області. 12 лютого 2018 року презентував свою книгу “Повне зібрання хорової та педагогічної спадщини Миколи Леонтовича“. У 2019 році Анатолій Федорович отримав орден “ЗАСЛУЖЕНИЙ ДІЯЧ МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ”.
Володимир Іванов
Детальніше...
(13 листопада 1937 – липень 2010) — український музикознавець, композитор, педагог. Член Національної спілки композиторів України.
3 1975 р. був Заступником Голови Миколаївського відділення Всеукраїнського музичного товариства, а з 2002 р. на громадських засадах очолив Миколаївське обласне відділення Всеукраїнського товариства «Україна-Світ» по зв’язках з українцями за межами України.
На науковій те педагогічній роботі Іванов В.Ф. з 1967 р. – у Кам’янець-Подільському педінституті, а з 1973 р. – у Миколаївському ВНЗ, де до 1984 р. завідував музичними кафедрами, а в період 1986-2002 рр. очолював факультети спочатку «Педагогічний», а потім «Мистецтвознавства». За цей час роботи у ВНЗ та Товариствах за його ініціативою та участю здійснено такі заходи: започатковано органний концертний зал у Кам’янці-Подільському кафедральному соборі (1969), проведені ювілейні наукові конференції в Миколаєві, присвячені композиторам М.Леонтовичу, Л.Ревуцькому, С.Людкевичу, Д.Бортнянському, Д.Кабалевському (1997-2004), підготовлено до присвоєння звання «народний» студентські вокально-хорові колективи «Заграва», «Веселка», «Сленг», оркестр народних інструментів (1983-2004); по лінії музичного товариства заснована народна філармонія (1983), відкрито документальний фонд з питань музичного мистецтва в Миколаївському обласному державному архіві (2000).
В.Ф.Іванов нагороджений рядом почесних грамот, був відзначений за підготовку творчих праць для Другої Міжнародної виставки престижних навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні» (1999). Йому присвоєно звання «Академіка» Академією педагогічних та соціальних наук (Москва, Диплом від 26.01.2001), Міжнародною академією енергоінформаційних наук (Москва, 27.03.2001), Міжнародною академією фундаментальних основ буття (Київ, 28.01.2003).
В. Іванов раптово пішов з життя у липні 2010 р.
Український центр культурних досліджень
Детальніше...
Директорка – заслужена артистка України Ірина Френкель.
УЦКД створений восени 1994 року на базі Українського центру народної творчості (УЦНТ; був заснований 1938 р. як Центральний будинок народної творчості УРСР), що займався методичним забезпеченням сфери народної творчості, художньої самодіяльності, культурно-дозвіллєвої діяльності, а також організацією мистецьких фестивалів та конкурсів, культурологічних акцій. Певну частину цих функцій успадкував і УЦКД.
У 2016 році Міністерством культури (міністр – Є. Нищук) було здійснено перепрофілювання установи на культурно-просвітницький центр. За офіційною інформацією міністерства, перепрофілювання дозволить установі продовжувати займатися науковою діяльністю та здійснювати прикладні наукові дослідження за кошти Державного бюджету зі збереженням передбачених законодавством усіх соціальних гарантій і прав; отримувати додаткове фінансування на здійснення прикладних наукових досліджень за рахунок коштів Державного бюджету; мати можливість надавати платні послуги, чого раніше вони були позбавлені.
Працівники УЦКД брали участь у розробці проектів законодавчих та нормативних актів для галузі культури, зокрема — проекту «Закону України про культуру», «Про державну реєстрацію гастрольних заходів», «Про кінематографію» та інших.
УЦКД ефективно використовує гранти міжнародних фондів при проведенні наукових досліджень. Наприклад, здійснено дослідження сучасної української популярної культури, на базі яких, зокрема, видано книги «Нариси української популярної культури» (1998), «Герої та знаменитості в українській культурі» (1999), «Культура в законі. Стан та проблеми правового регулювання культури в Україні» (1998), «Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі» (2000), «Роздержавлення в культурній сфері України», «Багатокультурність і освіта» (обидві — 2001), «Пророки, пірати, політика і публіка» (2003).
Проведено кілька науково-практичних конференцій та семінарів. Щороку відбуваються Подкопаєвські культурологічні читання.
УЦКД виступав організатором і активним учасником міжнародних, всеукраїнських і регіональних культурно-мистецьких акцій: фестивалів народної творчості «Берегиня», «Покуть», «Всі ми діти твої, Україно», «Лесина осінь», Всеукраїнського конкурсу читців, присвяченого пам’яті Т. Г. Шевченка (щорічний; влаштовуються зусиллями працівників ІПНК), Всеукраїнського огляду народної творчості та інших.
Під керівництвом Ірини Френкель УЦКД започатковує такі проекти, як:
- Академія культурного лідера
Ціль академії:
– підтримка діячів (actors) локального рівня з малих громад та міст у здійсненні своєї керівної ролі;
– передача знань про партисипативні проекти і способи роботи;
– передача інструментарію з культурних та економічних процесів планування на основі “Cultural Mapping” та “Cultural Idea Designing”;
– підтримка у проведенні реалістичного аналізу специфічних культурних ресурсів та потенціалу, пошуку локальних та регіональних синергій, а також в розробці концепцій та принципів культурного й економічного розвитку малих міст та провінцій;
– налагодження мережевих зв’язків між ними та культурними неурядовими організаціями з одного боку та з представниками туризму, локальної економіки та інших інтересів – з іншого.
- Створення віртуального музею нематеріальної спадщини
У 2008 році Україна ратифікувала Конвенцію ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. За десять років, що минули, визначено інституцію для імплементації положень Конвенції – Український центр культурних досліджень (УЦКД) та сформовано Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини.
Співпраця України з ЮНЕСКО – це складова міжнародної діяльності нашої Держави. Враховуючи процеси глобалізації світу, важливим є збереження форм нематеріальної культури, які є найвразливішими не лише до уніфікації, а й до демографічних та соціально-економічних зрушень, що збільшують ризики їхньої втрати.
Проведення дигіталізації історичних здобутків стане ефективним заходом збереження, поширення і відтворення нематеріальної культури для широкого загалу. Навички і знання, що використовуються у малих містах та селищах, можуть стимулювати розвиток творчих галузей, зокрема креативних індустрій, здатних привернути увагу іноземних і внутрішніх туристів та сприяти залученню інвестицій для трансформації постіндустріальних та формування історичних просторів і середовищ.
- Світовий тріумф Щедрика – 100 років культурної дипломатії України
У 2019 році в Україні відзначалося 100-річчя з моменту заснування першої державної інституції в галузі культурної дипломатії – Української Республіканської Капели під проводом диригента Олександра Кошиця, що гастролювала в країнах Західної Європи, Північної й Південної Америки упродовж 1919-1924 років з метою промоції української музичної культури і державного іміджу України в світі (Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Голландія, Великобританія, Німеччина, Польща, Іспанія, США, Мексика, Аргентина, Бразилія, Уругвай, Куба, Канада). Капела була створена з ініціативи глави Уряду Директорії УНР Симона Петлюри у січні 1919 року в умовах, ідентичних до обставин сьогодення – військової та інформаційної агресії з боку Росії – як інструмент протидії російській пропаганді і промоції української ідеї в світі.
Капела, як мистецька інституція УНР, підпорядковувалась, фінансувалась і координувалась з боку культурного й дипломатичного відомства УНР (Головного управління мистецтв і національної культури та Міністерства закордонних справ) і стала першим проектом культурної дипломатії в історії модерної України. Всесвітньовідомий «Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича, як культовий номер репертуару української Капели, викликав найбільші захоплення з боку закордонної громадськості: “Цей український гашиш – найсолодша з отрут!” (з відгуку німецької аудиторії про “Щедрик” під час українського концерту в Берліні в липні 1920 року).
В ході реалізації науково-просвітницького проекту «Джерелознавчі студії з історії культурної дипломатії: Світовий тріумф “Щедрика” — 100 років культурної дипломатії України”, започаткованого з ініціативи наукової співробітниці відділу культурної політики УЦКД Пересунько Тіни, планується здійснити вибірку репрезентативних документів з історії світового турне Української Республіканської Капели у 1919-1924 рр. як інструменту політики культурної дипломатії Уряду Директорії УНР: закордонні рецензії, листи видатних політичних і культурних діячів світу на адресу Капели й української культури, закордонні афіші й лібрето концертів хору, державні документи УНР, що підтверджують державно-інституційний статус закордонних гастролей “Щедрика” і Української Республіканської Капели 100 років тому.
- Грантова програма “Малі міста – великі враження”
У 2019 року стартувала грантова програма “Малі міста – великі враження”, яка вже вдруге проводиться Міністерством культури України та Українським центром культурних досліджень. Ідея проекту належить ГО «Інститут культурної політики».
У конкурсі беруть участь культурно-мистецькі проекти від органів місцевого самоврядування, юридичних осіб всіх форм власності, творчих спілок, фізичних осіб-підприємців. Головна ціль програми – підтримка населених пунктів із загальною чисельністю населення до 50 тис. осіб. Програма має на меті посилювати інтеграції культурної спадщини в життя громад; впроваджувати кластерні моделі розвитку культури в громадах в умовах децентралізації; підвищувати економічну привабливість культурної спадщини та її сталого використання; залучення зацікавлених сторін до використання ресурсу культурних спадщини та креативних індустрій для розвитку громад.
Програма “Малі міста – великі враження” у 2018 році проводилася як пілотна. Було підтримано 8 проектів-переможців зі 158 заявок. Завдяки програмі на культурній мапі України виникли такі культурні маркери: м. Острог Рівненської області («Культурний барбакан»), м. Тульчин Вінницької області (Відкриття «Леонтович Арт-квартал» та «Меридіан «Щедрик»), м. Славутич Київської області (Міжнародний фестиваль кіно і урбаністики-86»), м. Тростянець Сумської області (Фестиваль «Чайковський-FEST»), м. Чугуїв Харківської області («Рєпінський пленер»), с. Шарівка Харківської області («Культурний хакатон»), Вилківська ОТГ Одеської області (Гастрономічний фестиваль «Дунайські гостини»); м. Гадяч Полтавської області («Фестиваль молодих театрів»).
У 2019 році програма підтримала 74 проекти.
Фестиваль мистецтв «Від щедрика до Carol of the bells»
Учасники фестивалю:
- Народна хорова капела «Соломія», художній керівник та диригент – Назарій Давидовський, (м. Вінниця).
- Хор Академічного ансамблю пісні і танцю «Козаки Поділля» Хмельницької обласної філармонії (м. Хмельницький).
- Державна Чоловіча хорова капела ім. Л. Ревуцького, художній керівник – заслужений діяч мистецтв України Володимир Курач (м. Київ).
- Хор іноземних студентів Сумського університету (м. Суми).
- Театр вогню EAST FIRE SHOW (м. Харків).
У програмі: пісочна анімація, вогняне шоу.
ЩЕДРИЙ ЯРМАРОК зі смаколиками на будь-який смак.
Відео
Фото
Історія музею
Тема «Стравінський і Волинь» cтала популярною на сторінках українських газет та книжок наприкінці 70-х років ХХ століття. Саме тоді у світі готувалися відзначити 100-річний ювілей від дня народження всесвітньовідомого композитора.
Майже одразу заговорили про потребу створення музею Ігоря Стравінського в Устилузі, адже саме тут розташований будинок «Стара миза», збудований у 1907 році за проектом композитора в стилі швейцарського шале. Саме тут, у містечку Устилуг, Стравінський відпочивав і творив щоліта з 1907 по 1914 рр., ховаючись від шуму Петербургу та Москви.
Ігор Стравінський називав Устилуг «райським куточком для творчості». А його син – відомий швейцарський художник Федір Стравінський, який провів тут багато часу свого дитинства, говорив: «Променями щастя пройнято мої спогади про Устилуг…»
Насправді ж, Устилуг став притулком для трьох поколінь родини Стравінських – знаменитого співака Маріїнського театру в Петербурзі Федора Стравінського, його сина всесвітньовідомого композитора Ігоря Стравінського та сина останнього – Федора (на загальноприйнятий європейський манер Теодор), визнаного в світі швейцарського художника.
Вважається, що саме тут Ігор Стравінський створив свої найкращі музичні твори. Назавжди залишиться в історії світової музики фольклор Волині, закарбований в оркестровій п’єсі «Феєрверк» (1908 р.) та в балетах «Жар-птиця» (1910 р.), «Петрушка» (1912 р.), «Весна священна» (1913 р.), «Весіллячко» (1914-1923 рр.).
Робота над формуванням Музею розпочалася ще 1982 року. Науковці Волинського краєзнавчого музею Олена Огнєва та Олекса Ошуркевич провели дослідження життєвого та творчого шляху композитора і це остаточно підтвердило потребу створення Музею-садиби Ігоря Стравінського в Устилузі. Активно допомагав Володимир Терещук, який від початку і до сьогодні є незмінним директором Музею-садиби Ігоря Стравінського.

Будинок Стравінського, 1907 рік
Фундатори Музею-садиби Ігоря Стравінського також вдячні за допомогу під час формування остаточної експозиції Фонду Пауля Захера (Базель, Швейцарія). Пауль Захер (1906 – 1999) – швейцарський диригент, музичний педагог і меценат, був однією з центральних фігур музичного життя Швейцарії XX століття і мав велику приватну колекцію цінних речей. Спочатку Фонд Пауля Захера був сформований для збереження бібліотеки П. Захера, але з часом він почав розширюватися іншими експонатами, в тому числі експонатами пов’язаними з життям Ігоря Стравінського.
Отже, перша експозиція Музею в Устилузі була відкрита у 1990 році і стосувалася вона лише так званого «російського» періоду творчості композитора. У 1994 році відкрилася друга, трохи оновлена експозиція. Вже на початку 2000-рр. музей був на реставрації та реконструкції, оскільки в 1950-х рр. будинок був перебудований в двоповерховий барак, а з 1980-х рр. там розташовувалася музична школа. 29 вересня 2013 року Музей-садиба Ігоря Стравінського знову запрацював. Було відтворено вигляд будинку, який він мав на початку ХХ століття, та докорінно змінено експозицію. Автор нової експозиції – кандидат історичних наук Олена Огнєва.

Сучасний стан Музею-садиби після реставрації 2013 року
У чотирьох залах Музею за тематично-хронологічним принципом подані матеріали, які розповідають про життя та творчий шлях геніального композитора, його перебування в Устилузі, останній приїзд до Радянського Союзу.
В музеї є цінна світлина, подарована Фондом Пауля Захера, на якій композитор записує українського лірника на порозі свого будинку в Устилузі в період роботи над балетом «Весна священна». Це засвідчує зв’язок творчості Стравінського з народним українським мистецтвом.
Серед експонатів в Музеї представлені: альбом малюнків про Україну батька композитора – Федора Стравінського; фотографії родини Стравінських; малюнки авторства композитора; листи старшого сина композитора Федора Стравінського; рояль Becker кінця XIX століття. А ще можна насолодитися прогулянкою вздовж посаджених Ігорем Стравінським липової та кленової алей до устя річки Луги.

Сучасний вигляд кімнати з роялем в Музеї
Будівля, в якій знаходиться музей, віднесена до категорії «Пам’ятка історії національного значення».
В приміщенні Музею також знаходиться Устилузька дитяча школа мистецтв.