Ревіталізація музеїв у малих містах України

Відомий громадський діяч, митець, заслужена артистка України, автор, організатор та продюсер відомих міжнародних професійних мистецьких проектів, зокрема «VINNYTSIA JAZZFEST», «OPERАFEST TULCHYN». Авторка проекту “Малі міста – великі враження”

Директор Українського центру культурних досліджень.

Президент Благодійного Фонду сприяння розвитку талантів Поділля. Є співавтором програми «Світове мистецтво на теренах Поділля», яка просуває мультикультурність, культурний діалог в суспільстві та популяризує джазове, класичне та високе мистецтво. За час впровадження цієї програми відбулось понад 50 різних мистецьких заходів за участі митців з Європи та Америки.

Останні десять років зосереджена на впровадженні досвіду практичної роботи, спрямованої в першу чергу на розробку стратегічних документів в галузі культури, вивчення впливу культурної політики на брендування міст та територій і формування ідеї для культурно – економічного розвитку території на прикладах міст Вінниця, Жмеринка, Бар, Тульчин та інших.

З 2011 році розробила першу в Україні культурну стратегію міста ВІННИЦІ «Нова культурна основа розвитку міста», яка у 2014 році отримала сертифікат програми «КУЛЬТУРА» в рамках проекту «Східне партнерство» за кращу розробку в напрямку «Культурна політика та сприяння модернізації». Одне з стратегічних завдань документу було покликано на створення рівного доступу до культурного продукту. Завдяки здійсненню операційних кроків в місті було ліквідовано поняття «культурна окраїна».

Як радник міського голови та Міністра Міністерства культури України розробила низку спеціальних програм та проектів, зокрема «Малі міста – великі враження» та «Академія культурного лідера» які на сьогодні успішно реалізуються в рамках впровадження реформи Децентралізації галузі культури України. З 2014 року організувала низку семінарів та конференцій за участю провідних міжнародних експертів в галузі культура з питань культурного – економічного розвитку малих територій. У 2014 – 2016 роках розробила та впровадила пілотний проект «PLAN Z» з культурної трансформації звичайного малого міста України на прикладі ЖМЕРИНКИ, головною метою якого було створення та розробка культурно – економічної стратегії розвитку міста, яку було презентовано в листопаді 2016 року. Проект відбувся за підтримки МЗС Німеччини із супроводом від Гете Інституту Україна.

Крізь всю трудову діяльність понад 23 роки проходить вагома творчо-мистецька подія міжнародного значення, яка стала справжньою візитівкою Вінницької області не лише в Україні, а й у світі − фестиваль «VINNYTSIA JAZZFEST».

Величезним успіхом з досягненням конкретних практичних результатів в галузі культури України стало проведення з 2017 року у місті Тульчин Вінницької області міжнародного фестивалю під відкритим небом «OPERAFEST TULCHYN» з метою привернення уваги та відновлення перлини Поділля − Палацу Потоцьких. OPERAFEST TULCHYN – це найуспішніший культурний стартап України, результати якого не можуть повторити.

Неодноразово заохочувалась за трудові досягнення, користується заслуженим авторитетом у творчій і мистецькій громадськості. У серпні 2017 року стала переможицею у номінації „Діяч культури та мистецтва” обласного конкурсу «Людина року» та у вересні 2017 року отримала найвищу галузеву нагороду: «Відзнаку за досягнення в культурі та мистецтві». Нагороджена Почесною грамотою Верховної Ради України.

З грудня 2017 року очолює ДУ «Український центр культурних досліджень». Під її керівництвом у 2018 році реалізовано два потужних наукових проекти в галузі культури: Створення віртуального музею нематеріальної культурної спадщини України та «100 років культурної дипломатії. Світовий тріумф Щедрика».

Ірині Френкель належить ідея оновлення Музею-квартири М.Д. Леонтовича шляхом діджиталізації та створення інтерактивного віртуального простору.

Авторка та кураторка проекту «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України»; наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, дослідниця культурної дипломатії, культурна менеджерка.

Авторка наукових статей та публікацій в ЗМІ з питань культурної політики та культурної дипломатії України, Польщі, США. Дослідивши архів Української Республіканської Капели у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України ініціювала за сприяння Українського центру культурних досліджень відзначення на державному рівні 100-річчя культурної дипломатії України. Упорядниця збірника архівних документів та мандрівної виставки «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України». Авторка науково-популярного археографічного видання «Культурна дипломатія Симона Петлюра: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919-1924)».

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва сьогодні – одна з найбільших книгозбірень області, інформаційний, культурно-просвітницький, науково-методичний, координаційний центр для бібліотек всіх систем і відомств регіону, головне книгосховище та депозитарій краєзнавчої літератури Вінниччини.

Бібліотека розташована в центральній частині м. Вінниця, в споруді, яка є пам’яткою архітектури. Завдяки унікальному фонду універсального характеру, сучасним підходам до організації діяльності та бібліотечно-інформаційного обслуговування читачів, впровадженню новітніх інформаційних технологій, бібліотека має високий рейтинг у мешканців територіальних громад Вінниччини й користується авторитетом не лише в регіоні, але є однією з кращих обласних книгозбірень України.

Витоки започаткування бібліотеки сягають кінця ХІХ століття, коли в силу соціально-економічних перетворень, збільшилася кількість людей з освітою, що, безперечно, вплинуло на розвиток суспільної думки, освіти, культури.

У цей же період питання необхідності відкриття міської публічної бібліотеки у м. Вінниці піднімала прогресивно налаштована інтелігенція та представники інших верств населення. Так, 1889 р., за ініціативою місцевого вчителя І.Я. Рубінштейна, було запропоновано відкрити загальнодоступну читальню. У зверненні говорилося, що міська Дума повинна потурбуватися про відкриття бібліотеки «…так как не о едином хлебе жив будет человек». Місцева влада розглянула цю пропозицію (в обговоренні брав участь гласний Думи письменник М.М. Коцюбинський) і відхилила її як передчасну через відсутність для її відкриття належних умов.

Через 13 років міська Дума, прагнучи гідно вшанувати пам’ять М.В. Гоголя до 50-річчя з дня смерті видатного письменника, на засіданні 20 лютого 1902 р. вирішила «закласти початок Вінницькій публічній бібліотеці ім. Гоголя».

Проект бібліотеки підготував вінницький архітектор Г.Г. Артинов. У пояснювальній записці він відмічав, що за зразок брав американські бібліотеки, з точки зору «найкращих засобів зберігання книжкових скарбниць і надання публіці можливості вільно користуватись ними».

У травні 1904 р. розпочато будівництво приміщення міської публічної бібліотеки. Архітектор спроектував ошатну одноповерхову споруду, в якій мали розміститися дві читальні, книгосховище, помешкання бібліотекарки. Виконання будівельних робіт було покладено на підрядників Ш. Немировського та Л. Печерського (пізніше передав справи М. Неєру). Кошторис на будівництво та обладнання склав 14797 крб. 92 коп.

7 лютого 1906 р. члени Розпорядчого комітету в присутності архітектора Г.Г.Артинова прийняли від будівельників новозбудоване приміщення. Протягом наступного року здійснювалося обладнання бібліотеки. Першим бібліотекарем новоствореної книгозбірні була дворянка К.С. Вознесенська, яка працювала тут аж до травня 1921 р.

Наприкінці 1906 р. подільський губернатор затвердив «Правила користування книгами та періодичними виданнями з Вінницької міської публічної бібліотеки імені Гоголя». Міська Дума замовила для бібліотеки спиртові лампи з Москви, годинник з Петербургу, ікони просвітителів Кирила і Мефодія, а також Нестора-літописця та гіпсове погруддя М.В.Гоголя з Києва. Місцевий палітурник П. Завельбанд поновив обгортки бібліотечних книг зі спеціальним тисненням «ВМГБ» (Вінницька міська Гоголівська бібліотека), а живописець Б. Буріхсон виготовив вивіску. Фонд книгозбірні складав 6423 примірники книг і 41 періодичне видання.

2 (15) лютого 1907 р. нова бібліотека гостинно відчинила свої двері для почесних гостей. Безперечно, відкриття книгозбірні стало знаменною подією в житті городян.

У пореволюційний період Гоголівська бібліотека стає центральною міською (пізніше – центральною окружною). До її фондів надходять книги і періодика з розформованих навчальних закладів, націоналізованих приватних зібрань. При бібліотеці створюються гуртки ліквідації неписьменності, різноманітні курси і лекторії, літературні об’єднання. Вона організовує численні пересувки на підприємствах і в селах, надає методичну допомогу бібліотекам міста й краю.

1923 р. бібліотеці присвоюється ім’я К.А. Тімірязєва (на відзначення 80-річчя від дня народження ученого-природознавця) і наступні покоління читачів знають її як «Тімірязєвку». З 1930 р. до складу бібліотеки включено науковий відділ, створений на базі ліквідованої Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН в «Мурах». Фонд бібліотеки поповнився рідкісними виданнями, зокрема з україніки та краєзнавства, зібраними свого часу В.Д. Отамановським та іншими членами Кабінету виучування Поділля.

1923 р. було організовано дитячий відділ на чолі з Г.А.Вінер, на базі якого 1927 р. започатковано майбутню обласну бібліотеку для дітей ім. І.Я.Франка.

1926 р. створене літературне об’єднання, яке влаштовувало зустрічі з відомими письменниками, серед яких – В.Сосюра, І.Микитенко, Л.Первомайський, В.Маяковський, А.Макаренко, І.Бабель, П.Тичина, М.Рильський, О.Безименський. 1927 р.

У 1934 р. бібліотеці ім. К.А. Тімірязєва надано статус обласної.

1936 р. відзначився помітною подією – вона отримала 3-поверхове приміщення (докорінно перебудовано старе і добудоване нове було визнане пам’яткою архітектури місцевого значення).

1940 р. в книгозбірні працювало 57 бібліотечних фахівців. Її фондом, який нараховував понад 400 тис. видань, користувалося 15 779 читачів.

З початком німецько-фашистської окупації гітлерівці розмістили в приміщенні бібліотеки фельдкомендатуру. Фашистами були знищені каталоги, картотеки, інші облікові документи й більша частина фонду. Багато бібліотечних книг окупанти вивозили на берег річки Південний Буг і спалювали. У 1943 р. за розпорядженням міського голови О. О. Савостьянова до Кракова вивезено понад 600 прим. журналів науково-технічного та природничого профілю, а також інших цінних видань. Напередодні визволення Вінниці Савостьянов вивіз понад 4 тис. цінних книг з природничих і хімічних наук. Загалом загинуло більше 300 тис. книг.

Бібліотечне обслуговування мешканців міста здійснював відділ у «Мурах». В основному приміщенні обласної бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва В.Боголєпова і фольксдойче М.Діденко обслуговували окупаційну владу.

Після визволення міста «Тімірязєвка» ще довгий час залишалася в «Мурах», переживаючи післявоєнну розруху та спустошення. Фонди книгозбірні поповнювалися надходженнями з Держлітфонду і бібліотек країни (загалом отримано 84 тис. прим.). У 1944-1949 рр. вона одержувала обов’язковий безкоштовний примірник усіх цінних видань.

З 1952 р., коли бібліотеку очолив Герой Радянського Союзу І.М. Філіповський, розпочалася її відбудова і реконструкція. Продовжувалася ця робота до 1955 р. У нових умовах колектив розгорнув активну культурно-просвітницьку діяльність.

У 1966 р. бібліотека отримала статус наукової, а в 1977 – віднесена до бібліотек І групи з оплати праці. Зросли вимоги до змісту та якості обслуговування читачів. Однією з перших «Тімірязєвка» започаткувала відкритий доступ до фонду, запровадила найновіші розробки в галузі бібліотечно-бібліографічної класифікації.

1989 р. до бібліотеки почав надходити Всесоюзний обов’язковий примірник книг. Із спецфонду повернуто понад 1000 видань. З року в рік бібліотечний фонд збільшувався і виникла гостра потреба в розширенні приміщення.

У 1990 р., після багаторічних звернень керівництва та колективу, місцева влада виділила бібліотеці додаткове приміщення в адміністративній будівлі (по вул. Соборній, 70), де було відкрито філію. В даний час там розташовані відділи мистецтв, економіки і аграрного виробництва, документів іноземними мовами з інформаційно-ресурсним центром «Вікно в Америку», сектор правової інформації, регіональний тренінговий центр.

Розвиток інформаційного суспільства в країні, вплинув і на діяльність бібліотек. З середини 90-х рр. в ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва розпочалася комп’ютеризація бібліотечно-бібліографічних процесів. У 1996 р. бібліотека виграла свій перший грант від фонду «Євразія» (19 535 $), що стало важливим кроком на шляху до технічної модернізації бібліотечно-бібліографічних процесів та входження у світову мережу Інтернет.

2001 р. бібліотека взяла участь у конкурсі проектів «Інтернет для читачів публічних бібліотек LEAP», оголошений Відділом преси, освіти та культури Посольства США в Україні, і стала одним із 34 переможців (всього було надіслано 130 проектів). При бібліотеці у відділі літератури та інформації з питань економіки і права відбулося відкриття «Інтернет-центру», який був оснащений сучасною комп’ютерною технікою. На WEB-сайті ОУНБ відкрито форум, присвячений Центру.

У 2001 р. відбувся інформаційний ярмарок «Сучасна Британія» з участю Надзвичайного і Повноважного посла Великої Британії в Україні Роланда Г. Сміта.

2002 р. ОУНБ виграла проект «Електронне урядування ГДМУ» (громадський доступ до місцевого уряду) (8540 $) від Міжнародного фонду «Відродження». Мета проекту – забезпечення відкритості діяльності регіональної влади, а також організація доступу до інформації і професійних знань самої влади.

У бібліотеці впроваджуються віртуальні сервіси для віддалених користувачів. Так, з 2003 р. одна із перших в Україні бібліотека запроваджує нову послугу «Бібліографічна довідка».

2006 р. при бібліотеці відкрито Центр європейської інформації за підтримки МФ «Відродження» в рамках проекту «Європейське місто Вінниця прямує до Європи». Центр покликаний надавати якнайширшу і об’єктивну інформацію про діяльність Європейського Союзу, зокрема під час щорічного проведення Дня Європи в Україні.

2007 р. бібліотека урочисто відзначила 100-річчя з часу заснування. В рамках святкування було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації», низку інших заходів. Вийшла друком монографія з історії книгозбірні «Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення».

Знаковою подією 2010 р. для бібліотек Вінниччини стала участь у реалізації проектів Міжнародної програми «Бібліоміст», яка є партнерською роботою IREX, USAID та Міністерства культури України, органів місцевої влади, бібліотек, за підтримки Фундації Білла й Мелінди Гейтс.

Фонд «Тімірязєвки» складає біля одного мільйона документів більш ніж 40-а мовами світу на різних носіях інформації, в т.ч. налічує понад 500 тис. книг, біля 350 тис. журналів, більше 55 тис. газет, майже 28 тис. нотних видань, 9 тис. аудіовізуальних матеріалів та 2 тис. електронних видань. Є у фонді 2 тис. карт та біля 6 тис. альбомів. Щорічні надходження складають 16-18 тис. примірників.

Протягом року бібліотека обслуговує понад 40 тис. читачів, які опрацьовують 750-800 тис. документів.

На даний час у бібліотеці функціонують 27 відділів і секторів.

Особлива подяка Ользі Кізян, зав. відділом наукової інформації та бібліографії Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва за упорядкування бібліографії М. Д. Леонтовича.

З 2008 року друкує статті про театр, мистецькі виставки та кіно, огляди, рецензії у журналах «Театрально-концертний Київ», «Український театр», «Театральна пектораль»; в газетах «Україна молода», «Культура і життя», «День», «Голос України», «Суфлер», на різних Інтернет-порталах тощо. Л. Бевзюк-Волошина має також наукові публікації в наукових збірках: «Мистецтвознавство України» (ІПСМ НАН України), «Науковий вісник» (КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого), «Обрії мистецтвознавчі» (ІМФЕ ім. М. Рильського) та ін., бере участь в наукових конференціях. Також пише короткі оповідання. Перше оповідання під назвою «Таємниця» було надруковано в журналі «Дніпро» у 2014 році. У 2016 році за новелу «Тітка Марія» Лілія стала лауреатом конкурсу «Молода подільська муза», що був проведений літературно-мистецьким журналом «Вінницький край».

З 2017-2018 працювала начальником відділу інформаційного забезпечення та комунікацій в Національній спілці театральних діячів України, далі з 2018 по березень 2019 року – завідуючим літературно-драматургічної частини ТВЗК «Український малий драматичний театр».

З 2018 року – експерт Українського культурного фонду в Раді пеформативного та сценічного мистецтва.

З квітня по листопад 2019 року – менеджер зі зв’язків з громадськістю грантової програми “Малі міста – великі враження”.

Лілія Бевзюк-Волошина упорядкувала всі тексти.

Музикознавець, доктор філософії (мистецтвo). Лауреатка премії ім. М. Лисенка; удостоєна ордена св. Варвари Великомучениці. Науковець Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Член Національної спілки композиторів України. Освіту отримала в Херсонському музичному училищі та Київській консерваторії імені П. І. Чайковського (клас Н. О. Горюхіної).

В. Кузик – авторка понад 30 книжок: «П. Майборода» (1978, 21983, 31987, 41988), «Українська лірична пісня» (1980), «Л. Н. Ревуцкий. Статьи. Воспоминания» (1989), «Пісні Великої Вітчизняної війни» (2 випуски, 1986, 1989), «Товариству ім. М. Леонтовича 75 років» (1996), «Дмитро Ревуцький. Микола Лисенко. Повернення першоджерел» (2003), «Л. М. Ревуцький» (2009, 22011, 32019), «Анатолій Коломієць. Пам’ятні записки. Розмови з Вчителем» (2015), «In memoriam. Музичний меморіал» (2019) тощо; редактор-упорядник нотних збірників «Д. Ревуцький. Українські думи та пісні історичні. 1919» (2001), «Лебединий спів» (2004), «Микола Леонтович. Хорові твори» (2005), «Платон Майборода. Я прийду до тебе з піснею» та ін.; авторка понад 100 ґрунтовних статей у книжках та збірках, більше 200 статей у журналах та газетах України й зарубіжжя. Авторка розділів до 5 томів «Історії української музики»; нею написано понад 500 енциклопедичних статей, у тому числі й до «Української музичної енциклопедії». У центрі її уваги такі постаті національної культури як М. Лисенко, М. Леонтович, Б. Лятошинський, П. Майборода, творчість братів Л. і Д. Ревуцьких. Від 1974 вона веде активну просвітницьку діяльність, виступає у різних містах України та за кордоном (Польща, Словаччина, Німеччина, Колумбія тощо); 1990 започаткувала цикл «Музична просвіта», з 1991 – проект «Музичний меморіал» і перша оприлюднила документи про вбивство М. Леонтовича (1996). Від 2007 р. ініціаторка та постійна ведуча щорічних концертів «Різдвяні зустрічі: У промінні Віфлеємської зірки». У співпраці з Українським телебаченням вона підготувала низку телефільмів, присвячених Л. Ревуцькому, М. Леонтовичу, П. Майбороді, Б. Фільц та ін. Багаторічні плідні контакти пов’язують її з провідним нотним видавництвом «Музична Україна».

Тульчинська міська ОТГ утворена в нинішніх межах 18 серпня 2016 і включає 7 населених пунктів: м Тульчин, с.Ганнопіль, с.Дранка, с.Одаї, с.Тиманівка с.Суворовське, селище Пестеля. Центр громади – м. Тульчин (15,45 тис. жителів, 70,55% населення громади). Тульчинська міська об’єднана територіальна громада (ОТГ) розташована на півдні Східного Поділля, в південно-східній частині Вінницької області. Від обласного центру територіальна громада розташована на відстані 83 км., від столиці – 359 км. Відстань до кордону з Молдовою складає 92 км. Тульчинська ОТГ межує з Шпиківською ОТГ. Територія громади – 18,4 тис. га.

Сучасний адміністративно-територіальний устрій ОТГ сформувався шляхом об’єднання Тульчинської міської ради та Ганнопільської, Дранської, Тиманівської, Суворівської сільських рад. Відстань від адміністративного центру до кожного населеного пункту в ОТГ становить: с.Ганнопіль – 10 км., с.Тиманівка – 15 км, с.Одая -17 км, с.Дранка -15 км, с.Суворовське -13 км, хутір Пестеля-7 км.

Чисельність наявного населення (за оцінкою): станом на 1 січня 2018 р. – 21,9 тис. осіб, у т. ч. у міських поселеннях – 15,45 тис. осіб (70,55% населення громади), у сільській місцевості – 6,45 тис. осіб (29,45%). За національним складом переважають українці (87%), також є росіяни, євреї, поляки, молдовани та роми.

Промисловість: на території міста діють два потужних промислових підприємства: ТОВ «Тульчинм’ясо» та ТОВ «ФУД ДЕВЕЛОПМЕНТ» з виробництва масла та сирів. Дані підприємства є одними з найбільших платників податків. Сільське господарство: Сільське господарство Тульчинської ОТГ є багатогалузевим. Саме аграрний сектор є важливою складовою господарського комплексу ОТГ. Основними виробниками сільськогосподарської продукції є недержавні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства та особисті підсобні господарства. У структурі сільськогосподарських угідь Тульчинської ОТГ переважають орні землі – 85%, пасовища – 9%, сіножаті – 2,5 %, багаторічні насадження – 2,5 %. У структурі сільськогосподарської продукції переважає рослинництво – 62 %, а тваринництво становить 38 %. У структуру посівних площ найбільша частка належить зерновим (56%), кормові (24%), технічні – 12 %, картопля та овочі – 8%. У структурі тваринництва переважає вирощування великої рогатої худоби м’ясо-молочного напрямку, свинарство, вівчарство, розведення кіз, ставкове рибництво та бджільництво. Кролівництво розвинене в індивідуальних господарствах.

Мережа автомобільних доріг загального користування державного і місцевого значення складає 151,7 км, з них державного значення 14,9 км і місцевого значення 136,8 км. За обліковими даними міської ради на балансі Тульчинської міської об’єднаної територіальної громади знаходяться дороги протяжністю 136, 829 км.,в тому числі :

м.Тульчин – 58, 993 км

с.Суворовське, с- ще Пестеля – 34, 65 км.

с.Тиманівка – 16, 594 км.

с. Дранка, Одаї -12,372 км.

с. Ганнопіль – 14, 22 км.

Місцевий транспорт. На території м.Тульчина є один перевізник. Стан транспортної інфраструктури є задовільним. Сполучення між усіма населеними пунктами виконують приватні перевізники, муніципального транспорту немає.

Освіта:

• вищі заклади освіти І-ІV рівнів акредитації – 3;
• заклади загальної середньої освіти – 9;
• педагогічні працівники закладів (осіб) – 633;
• заклади професійної (професійно-технічної) освіти – 1;
• заклади дошкільної освіти – 10;
• заклади позашкільної освіти – 4.

Культура:

• музеїв – 4;
• бібліотек – 6;
• установ клубного типу – 6;
• дитячих музичних шкіл – 2.

Туристична інфраструктура презентована унікальними, неповторними за своєю красою об’єктами культурної спадщини. Загальна кількість занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток Вінницької області становить 41 об’єкт, у тому числі:

• археологічних – 1;
• історичних – 14;
• монументального мистецтва – 7;
• архітектури та містобудування – 18;
• садово-паркового мистецтва – 1.

Особлива подяка за реалізацію проекту – Валерію Весняному, Тульчинському міському голові та Аллі Поваляєвій, заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.